Моя школа - моя гордість!

90 – це багато чи мало? Якщо говорити про людину, то це доволі багато. А якщо про школу? Теж багато, але…і мало. Школа, скільки б років їй не було, завжди залишається молодою. Наша Гречишкінська школа – не виняток.

Здається, зовсім нещодавно вона відкрилась. А подумати – це було в минулому столітті. Вік пристойний. 
   В далекому 29 році минулого століття старовинне козацьке село Гречишкине вирішило: школі бути! Потрібні свої лікарі, агрономи, будівельники. Утворилося нове господарство, треба в ньому так побудувати життя, щоб усі заздрили. А люди, у більшості своїй, безграмотні. Кудись їхати навчатися? У той час це було дуже невигідно: в господарстві кожні руки на вагу золота.  
      І ось звичайна хата, із солом’яною стріхою, прийняла своїх перших учнів – 9 хлопчиків та 6 дівчаток. Шестеро з них вибрали потім професію вчителя. Вони мають право на те, щоб їхні імена пам’ятали завжди. Це: Гречишкін Олександр Михайлович, Гречишкін Семен Климович, Гречишкін Яків Андрійович, Кузнєцова Євдокія Василівна, Сальніков Іван Петрович, Шевченко Марія Харитонівна. Всі вони вступили до Луганського педагогічного технікуму, а потім навчалися в Новомосковському училищі та працювали вчителями. Семен Климович та Олександр Михайлович у різні роки очолювали Гречишкінську школу. 
    Після Другої Світової війни в школу прийшли люди, які пройшли через воєнне лихоліття: Моїсеєнко Павло Миколайович, Гречишкін Іван Тихонович, Шевченко Марія Харитонівна, Карташов Олексій Абрамович. А очолював школу на той час – Гречишкін Йосип Тимофійович. Вони несли людям віру в те, що життя налагодиться, стане кращим, допомагали тим родинам, у яких війна відібрала чоловіка, брата, сина.
    В 50-ті роки школа працювала з величезним навантаженням. Заняття велися у дві зміни. Жага до знань була величезною. Попри те, що була побудована нова школа, в цій будівлі всі учні не могли розміститися. І уроки велися в хатах, де було просторіше; в одній половині школа, а в другій – відділ зв’язку. Але уроки велися грамотними вчителями, під керівництвом досвідченого вчителя-фронтовика Моїсеєнка Павла Миколайвича. Гречишкінська школа-семирічка випускала в світ гідних учнів. Багато з них стали лікарями, вчителями, льотчиками, інженерами, будівельниками. 1969 року розпочалося будівництво школи, яка отримала статус «Гречишкінська середня загальноосвітня, трудова, політехнічна школа». 
    1970 рік. Перший випуск Гречишкінської середньої школи. Про школу знали вже не тільки в районі, але й в області. Юні спортсменки-волейболістки зайняли перше місце в області. Команда відвідала Київ. А скільки було екскурсій…Вивчали історію рідного краю, пройшли походами рідним краєм.
   Для тих, у кого не було можливості закінчити середню школу, була відкрита вечірня школа, директором якої став Самойлов Олексій Андрійович. Багато людей зуміли завершити тут свою середню освіту і продовжити навчання у ВНЗ. Одним з тих, хто закінчив вечірню школу був Матушкін Федір Петрович. Саме в його надійні руки передав Павло Миколайович школу. Енергійний, розумний, прекрасно розуміє душу учня, коректний з колегами, ерудит, пише вірші. І не помилився старий вчитель у своєму учневі. 
    З 1975 по 2001  рік Матушкін Федір Петрович - на посту директора. 1989 року завдяки його наполегливості було побудовано нову сучасну будівлю школи, з просторими світлими класами-кабінетами. 
   Свій пост директора він передав Короті Євгенії Павлівні у 2001 році. Ще зі школи знала: вона піде по стопах свого батька Моїсеєнка Павла Миколайовича. 
    За період її директорства було перекрито стелю школи, придбано комп’ ютери, в школі стало затишно, тепло завдяки новим пластиковим вікнам. Вчителі та учні вболівали за честь своєї школи, прагнули того, щоб про неї говорили тільки гарні слова.
    За цей період 5 учнів школи отримали золоті медалі. Це: Гречишкіна Олена Володимирівна, Гречишкіна Олена Олександрівна, Гречишкін В’ячеслав Геннадійович, Щирова Катерина Олександрівна та Самойлов Олександр Сергійович.
    З 2014 і по сьогоднішній день школу очолює Борис Наталія Вікторівна. Під її керівництвом запрацювала шкільна їдальня з повноцінним гарячим харчуванням. Школа отримала нові комп’ютери, був проведений швидкісний інтернет, оснащено новими меблями кабінети української філології, історії, англійської мови. Учні школи беруть активну участь у творчих конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях. Займають призові місця.
   З 2015 року в школі створено дитячу військово-патріотичну організацію «Джура». Шкільна команда «Козачата» добре зарекомендувала себе як у зональних, так і у районних етапах «Козацька сила – в розумі». 
     Сьогодні нашій школі 90. Вона молода, красива, свіжа. Життя не стоїть на місці. Тут працює енергійна молодь, яка готова щедро дарувати тепло своїх сердець дітям, плекати їхні душі, виховувати у них почуття патріотизму та високу моральність.
   Так у добру путь і далі, наш світлий дім! Нехай тут буде завжди тепло і затишно, весело і цікаво, нехай звучать дитячі дзвінкі голоси, скільки б не пройшло років. А календарі все брешуть – школа завжди залишається молодою.